"Вдихни повітря із старих кімнат..."

Вдихни повітря із старих кімнат
Та розкажи історію з дощу та пилу
Мені не стерти бруду з моїх ржавих грат
І не відмити від соляри крила

Напевно голосно вночі кричу,
Якщо не спиш й трима мене за руку
Тому й на ранок з кавою, мовчу,
Ховаю в ній свою крихку розпуку

Так голосно і з тріском як з гармат
По швам розходиться безодня
І очі сердцю закричать «Віват!»
А мозок втомлено промовить: «не сьогодні...»

Розм'яклим гравієм склади картину світу
І дощ та пил хай будуть полотном
Усе колись міня свою орбіту
Мою ж керує дощ що за вікном

Відбитками своїх долоней
Ти вирахуєш де я не була.
Торкнусь твоїх холодних скроней
Та пошепки скажу, «пережила...»