"Я лежу на полу..."

Блоґ: Марианна Батечко

Я лежу на полу
И смотрю как серебрится рассвет…

Я чуть жива, я ещё дышу.
На моей коже танцует солнечный свет…

Сквозь листья и ветви, искристым дождём
Рассыпаются блики, укатившись где-то между рукой и плечом…

Я ловлю солнца луч, обнимаю руками
Золотистую пыль, что парит пред глазами

Я лежу на полу
И смотрю как золотится рассвет

Я еле жива, я почти не дышу
На губах я храню молчаливый ответ…

Секунды, минуты считаю корабельным рулём
А за окном щебет птиц, как гитара с огнём

И запутался где-то средь прядей волос,
Недосказанный, тихий, дурацкий вопрос..!

Я лежу на полу
День сменил безмятежный рассвет

Мир залитый цветами, беспокойством, делами
Шелестом листьев и седыми волнами...!
… а меня уже нет…

9 коментарів

надзвичайно веселий віршик. Многа букв і мала смьісла. Але ж так весело палавую смерть описати ;))). «мєня уже нєт...»(с) — просто прекрасно ;)))))

Володимире, не насміхайся. Упасти з табурєтЪа і умєрєть на полу в адіночєствє — це жахливий кінець, а ти іронізуєш.

Для об'єктивності: не більше смислу, ніж у «Вільшаному королі» Йогана фон Гьоте. В останньому критики його вперто знаходять. Від надміри суб'єктивізму.

Ви якось, Святославе, дивний твір вибрали для порівняння. У «Вільшаному королі» мальчик вмер і… все. Він віршики нє папісьівал. Тато його кричав, що було то було. А тут дєвочка, якби тоже преставілась, а стіхіамі норовіт планєтку пріукрасіть ;). Страшні речі відбуваються — вопросьі дурацкі в волосах гдє-то запуталися. Патамуша волосьі гдє-то прядками пішли. Джунглі, опять таки. А вірши веселий. Таки да.

Логіка тут другорядна: це вірш. Література вдається до властивих тільки їй, часто нелогічних образів — від мистецтва, яким би воно не було, не слід очікувати строгої раціональності оповіді. Зрештою, видається, що оповідь від мертвої особи не є винаходом у даному випадку. Ба навіть в есеїстиці: «Вітаю, мамо! Я вже труп. Помер учора від вакцинації». (Юрій Збітнєв, «Народний оглядач», 29 травня 2008 р.).

Виправлене посилання на: sd.org.ua/news.php?id=14432.

повністю погоджуюсь з геніальним по простоті твердженням про те, що вірш є вірш, мушу зазначити, що вірш, на мою думку, це поєднання сенсу з ритмом, у крайньому випадку навпаки. І якщо людина зненацька вирішила, що вона поетка і мусить ЩОСЬ сказати знервованим сучасникам і прийдешнім поколінням, то напевне варто і про сенс потурбуватися. А так вірш хороший, позитивний. І я ще не найбільша зануда ;)

Ритм — уже зовсім з іншої опери. З цього варто було розпочинати, так як плавності рядкам очевидно не вистачає. Однак перебільшення говорити про «сенс» поезії в розумінні логічного смислу, логічного посилу — поезія, швидше, апелює до чуттєвого, як і пісенність. Ми першочергово відчуваємо пісні та вірші, а не черпаємо з них інформацію як щось дискурсивне.

Ритм часом взагалі не з опери ;). Ви так ловко перетрактовуєтє — просто радість для ума какато. Я ж про логіку в розумінні логічного смислу і не затинався. Мав на увазі — оцю саме апеляцію і до чуттєвого також. В українських піснях і віршах із логічним посилом важкувато. Хіба в коломийках.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте